Тема. Український народний одяг – складова духовної культури

ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати надрукований матеріал.
2. Переглянути презентацію.
3. Створити малюнок українського національного костюма ( жіночого АБО чоловічого).
4. Фото своєї роботи надіслати на e-mail  [email protected]  до 03.04.2020

Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.

         Україна – колиска талантів, народного мистецтва.

М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були українські хлопці та дівчата – складові етносу України, і велике значення він надавав саме опису українського костюма.                                                                               

        Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі.  Статусу національного символу український одяг набув у XVII – XIX ст. З того часу  традиційний одяг українців став складатися з кількох комплексів – натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов’язковою приналежністю  комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.      

             Узор вручну, широка планка,

                Легенький запах ковили,

                Моя сорочка вишиванка,

                Вся ніби сплетена з трави.

                Дніпра потоки, степ, простори,

                По лівій й правій стороні.

                Червоно – чорні всі узори

                 мережив ряд на полотні.

Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків. Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса – з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

   Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка – вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки : волинські, слобожанські, полтавські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов’язково мала вишивку (тому вона і називається вишиванка).

Сорочка була провідником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого ока. Вишивка також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

Сорочка, вишита матір’ю оберігала  від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку вона вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

   Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю (фартух).

Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку.

Ще одним цікавим  різновидом жіночого одягу є плахта. Плахта – святковий стегновий одяг із вовни. Плахта зовсім проста – це два полотнища, зшити до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «крила», звисали з боків.  Плахти, запаски та інше вбрання зазвичай підперезувалося крайкою – тканим, або плетеним поясом.

    Ще українські жінки поверх сорочки одягали різного роду безрукавки:  керсетки (безрукавки з фабричної тканини),яка декорувалася вишивкою або аплікацією.

  Кептар – хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття. Кептар завжди був дуже рясно прикрашений: вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

         Стоїть смерічка на горі

         В снігу, неначе в кептарі.

         І ми до неї в гості йдемо –

         Вона росте, і ми ростемо.

Кептарі увійшли до жіночого одягу в середині ХІХ ст.

   Верхній одяг у жінок складав – кожух – зимовий одяг із овечого хутра. Жінки носили і короткі кожухи, їх називали – кожушанками. Перевагу надавали – білим кожухам.

   Ще один поширений вид одягу був – свита – плащеподібний  одяг

із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини так і для Полтавщини – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики. Бідніші носили постоли – м’яке селянське взуття, що робилося з одного шматка товстої, м’якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за допомогою мотузки або шкіряного шнура.  

                       Червонясте, променясте,

                       Розквітає, як вогні.

                       Дай хоч трішечки намиста,

                       Калинонько і мені…

          Обов’язковим  додатком до жіночого одягу було гарне намисто, яке прикрашало шию. Найбільш цінним вважались намиста із гранату, перлин, та коралів. Носили його і в будень і в свято. Та зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

Серед традиційних прикрас використовували і монети. Їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами.

   Великою популярністю у жінок користувалися вироби з бісеру. Їх називали – ґердани. Ґердани – шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

              . А волошок, маку скільки!

                Материнка, сокирки,

                І дзвіночки, й васильки –

                Все нам добре на вінки.

Адже сам вінок – є найкращою оздобою голови української дівчини.

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі»,бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку – 12 квіточок. І кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки.  Кожний колір мав свій символ. (Дівчата по черзі чіпляють стрічки до віночка, який висить на дошці.)

Коричневий колір – символ землі – годувальниці.

Жовтий – символ сонця, хліба.

Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

Червоний – символ щирості, душевності.

Зелений – символ рослинного світу, молодості.

І насамкінець – найкращою оздобою голови жінки були парчеві очіпки, та хустки. Хустки прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду і рослинний. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки.         

    Головним елементом, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка.

На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів.

Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

    Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це  гачі – вузькі

сукняні штани. Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня – кріпилася на талії за допомогою шворки.

Гачі носили чоловіки Західної України.

   А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі штани, що їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.

   Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар – хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.

   Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом.

Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної   тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.

Пояс у давнину також служив оберегом, своєрідним талісманом. Вважалось непорядним вийти на люди без пояса.

   На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра.

В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я « Без шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише на похоронах та біля церкви.

Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.

Чоловіки Західної України носили капелюх – головний убір з товстої, м’якої тканини, прикрашений кольоровою стрічкою, пером півня, тощо.

            Грають бджоли і джмелі

            В квітах на осонні,

            Ходить в жовтому брилі

            По горах сонях.

У літню спеку носили солом’яні брилі. Їх плели переважно пастухи під  час випасу худоби в полі.

   Верхній одяг був такий, як і у жінок.

Свити і кожухи – шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.

Поли й поділ обшивалися хутром, на комір бралося кращої якості.

   Чоловіче взуття було таким.

Бідніше селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові, або хромові з високими м’якими халявами.

      Серед лісу, серед гаю

      У неділешній обід

      Заснув мужик у чоботях,

      Прокинувся без чобіт.

Про чоботи існує також прислів’я: « У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».  

Сьогодні на нашому уроці ми познайомились з традиційним народним костюмом – частиною нашої культури. Хочеться завершити сьогоднішній урок такими словами:

Невже тоді носили лиш для моди

Сорочки, і жупани, й кожухи?

У них – живе історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі,

Ті добрі чари легкої руки.

09.04.2020

Тема. БІБЛІЙНА ТЕМА В МИСТЕЦТВІ

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений матеріал.
2. Створіть зображення янгола в техніці витинанки чи іншій, яку ви оберете.

Наприклад

3. Фото- виконаної та підписаної роботи надсилати      на e-mail  [email protected]  до 16.04.2020

Величезну кількість художніх творів присвячено біблійній темі. І це цілком природно. Біблію можна вважати енциклопедією людських характерів, життєвих ситуацій. Тому уважний митець завжди знаходив у ній щось подібне до своїх почуттів і поглядів.

Крім того, у Західній Європі до початку доби Відродження, а в Україні до XVII ст. релігійна тема впевнено панувала в мистецтві, бо воно було засобом ознайомлення з християнським ученням тих, хто не вмів читати.

За часів, коли християнство було визнано офіційною релігією Римської імперії, релігійне мистецтво набуло значного поширення. Мозаїками та фресками прикрашали храми. Для церков, громадських установ, звичайних людей писали ікони. Релігійні рукописи доповнювали ілюстраціями. В іконах, стінопису, мініатюрах (мініатюра — ілюстрація, малюнок у середньовічному рукописі) відображували епізоди із життя Христа, Богородиці, святих.

Із введенням у Київській Русі в 988 р. християнства всі види релігійного живопису набули розквіту. Згадаймо стінопис і мозаїки Святої Софії, ікони, старовинні книги, що зберігаються в українських музейних збірках і художніх колекціях інших країн світу.

У часи Середньовіччя з’явилося мистецтво вітражу. Спочатку воно було представлено в країнах Західної та Центральної Європи, а потім в католицьких храмах інших континентів.

М. Врубель. Богоматір з немовлям. Фрагмент іконостасу

Кирилівської церкви в Києві

Мікеланджело. Мойсей

Дмитро Солунський. Мозаїка із Софії Київської

Фрагмент мозаїки із Софії Константинопольської, друга половина XIII ст.

У країнах, де поширився католицизм, існувала скульптура, що зображувала біблійних героїв. Один з кращих зразків скульптури - Давид роботи Мікеланджело.

До біблійних тем зверталися видатні митці не лише минулого, а й нашого століття, бо проблеми сенсу життя, людських стосунків і вчинків для людини завжди є хвилюючими й актуальними.

Мозаїка - вишуканий і прекрасний різновид монументального мистецтва, у якому зображення викладається на стіні з маленьких кубиків особливого непрозорого скла - смальти. Надзвичайно чудовими були мозаїки Візантії, де працювали кращі середньовічні митці. Після прийняття Київською Руссю християнства (у 988 р.) візантійські майстри працювали і в Києві, де в них з'явилося чимало талановитих учнів. У Софійському соборі збереглися справжні шедеври мозаїчного мистецтва - «Оранта» (Богоматір), «Благовіщення», «Євхаристія» та інші. Собор прикрашають також численні декоративні композиції з мозаїки - рослинні орнаменти, жоден з яких не повторюється. Мозаїки з іншого київського храму - Михайлівського Золотоверхого - зберігаються нині в музеях. Прекрасними були також мозаїки Успенського собору Києво-Печерської лаври, але вони загинули під час Вітчизняної війни в 1941 р.

МОЗАЇКИ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ

ІКОНОПИС

А. Рубльов. Трійця

Традиція малювання ікон прийшла до нас із Візантії. У православній культурі іконі належить значне місце: вона ніколи не сприймалася лише як твір мистецтва. Насамперед ікона - це зображення, яке навчає вірі в Бога.

Ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак - символ. За допомогою цієї мови ікона передає інформацію подібно до письмового тексту, літери якого необхідно знати, щоб зрозуміти зміст. Так, риба - християнам нагадувала про апостолів, більшість з яких були рибалками, а також про слова Христа, що навіть земний батько на прохання сина подасть рибу, а не гадюку. Голуб з гілкою оливкового дерева - символ Святого Духа; пальма - ознака мучеництва й перемоги Святого Духа; човен - образ Церкви; хліб - символ причастя святих таємниць; ягня - символ християнина, людини сумирної; виноградна лоза - символ доброго плоду; пастух - нагадування про те, що Бог шукає кожного хто заблукав, підтримує його під час переслідувань і лихоліть.

Художники-іконописці застосовували зворотну перспективу у своїх зображеннях невипадково. Таким чином підкреслювалось, що зображено не наш світ, а той, що за ним.

РЕЛІГІЙНЕ МИСТЕЦТВО

В іудаїзмі та ісламі (мусульманстві) ставлення до живопису і скульптури було дещо іншим. Зображувати щось живе - тварин, а тим більше людей - заборонялося, іноді надзвичайно суворо. Тому популярними стали інші види мистецтва, перш за все декоративно-ужиткове (наприклад, ювелірне мистецтво). Дуже складним, вишуканим і символічно насиченим став орнамент, у якому використовували геометричні й рослинні мотиви. Довершеності досягло мистецтво каліграфії (писання). Тому синагоги та мечеті зазвичай прикрашають орнаменти й каліграфічно виконані написи (на камені, кахлях). У мусульманських рукописах можуть бути художні мініатюри, але орнаменти і досконало написаний текст усе одно вважаються головною прикрасою.

Арабська каліграфія в мечеті Візир-Хана в Пакистані

Менора — іудейський золотий семиствольний підсвічник

Васнецов Віктор Михайлович (1848-1926) - російський художник. Навчався в Петербурзькій академії мистецтва. Член Товариства пересувних художніх виставок. Починав як жанрист («З квартири на квартиру», 1876). Автор численних картин на сюжети російських казок і билин («Альонушка» (1881), «Іван-Царевич на сірому вовку» (1889), «Богатирі» (1898)). Займався також історичним живописом («Після битви ІгоряСвятославича з половцями» (1880), «Цар Іван Грозний» (1897)). Васнецов виконав розписи Володимирського собору в Києві (1885-1896).

В. Васнецов. Пантократор. Ескіз розпису Володимирського собору в м. Київ.

Боровиковський Вололимир Лукич (1757-1825) - український художник. Син живописця. Перші роботи Боровиковського - ікони. У 1787 p., під час подорожі Катерини II до Криму, художник створив алегоричні композиції, що зображували Катерину II та Петра І. У кінці 1780-х років Боровиковський переїхав до Петербурга. Найвідоміші твори художника - портрети («Портрет Катерини II під час прогулянки», «Портрет М. І. Лопухіної»), але він продовжував займатися релігійним мистецтвом.

В. Боровиковський. «Прослава Богоматері»

ТЕМА. МІФОЛОГІЧНА ТЕМАТИКА

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений матеріал.
2. Переглянути презентацію «Міфологічний жанр».
3. САМОСТІЙНА ПРАКТИЧНА РОБОТА

Намалювати музу знань Калліопу за власною уявою.

У давнину людина була безсилою перед явищами природи, тому все, що її оточувало, пояснювала згідно зі своїм світоглядом. Усі уявлення про походження світу, природних явищ, богів і людства перетворювалися на міфи. Давні народи жили в різ­них куточках світу, тому й міфів про походження людини існує безліч. Сьогодні ми поговоримо про міфологію в образотворчому мистецтві.

А чи знаєте ви, про що розповідає міфологічний жанр образо­творчого мистецтва?

Міф (у перекладі з грецьк.— казка, переказ, оповідання) — опо­відання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і люд­ства. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка становить основу характерного для світогляду цього народу.

Найвідоміші античні міфи Давньої Греції та Риму. Міфи, як і Біблія, також послужили джерелом сюжетів для творів образо­творчого мистецтва. Твори мистецтва, присвячені античним сюже­там, належать до міфологічного жанру.

Міфологічний жанр — жанровий різновид образотворчого ми­стецтва, сюжети якого запозичені з міфології. Міфологічний жанр був надзвичайно популярним у XIV — на початку XVII ст. (в епоху Відродження), а від XIX ст. зацікавленість ним зменшилася.

Перші ілюстрації античних міфів можна спостерігати у скульп­турі та вазописі Давньої Греції.

Для митців Західної Європи XIV—XVII ст. античне мисте­цтво слугувало зразком, тому не дивно, що на картинах мож­на побачити прекрасні образи міфічних богів. Створюючи ху­дожній образ, майстри іноді звертаються до алегорії (інако- мовності). Алегорію застосову­вали багато видатних художни­ків минулого: Боттічеллі, Рафаель, Веласкес, Рубенс, Пуссен та ін.

Не виключенням були й українські та ро­сійські художники.

Твори на міфологічну тематику можна знайти у творчості Тараса Шев­ченка та Віктора Васнєцова.

Міфологічна тема, а саме алегоричні об­рази, залишаються ак­туальними в творчості митців і для розкриття та підкреслення рис ха­рактеру того чи іншого персонажа.

Прикладом вико­ристання алегоричних міфологічних образів є інтер’єр Львівського національного акаде­мічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Цей театр було споруджено у 1895 -1900 рр.

 Він правомір­но належить до найкра­сивіших театральних споруд не тільки Укра­їни, а й Європи. Дах Львівського оперного театру — місце для скульптур .

Фронтон вінчає фігура Слави з позолоченою пальмовою гілкою в ру­ках (гілка символізує нагороду тим, хто при­святив себе мистецтву), з обох боків на краях фронтону розміще­ні крилаті символічні бронзові фігури — (лі­воруч — Комедія і Дра­ма («Геній Трагедії») із маскою у руках, пра­воруч — Музика («Ге­ній Музики») з лірою скульптора Петра Ва­силя Війтовича (1862—1936).

Праворуч і ліворуч на фасаді, між колона­ми, розміщені дві фігу­ри , одна з яких символізує Трагедію (скульптор Антон Попель), інша — Комедію (скульптор Тадеуш Баронч).

Вище, в трикутному тимпані, знаходиться горельєф: компо­зиція, що в алегоричних сценах розкриває основу театрального мистецтва, що складається з протилежних начал,— радощів і стра­ждань. Якщо придивитися, то у пані Трагедії можна побачити в руці ніж. Алегорія Комедії — усміхнена пані з маскою в руці. Трагедія і комедія є одвічними стовпами, на яких тримається те­атральне мистецтво.

Усередині самої опери на кожному кроці можна зустріти алего­ричні образи. Але особливо вражає красою і пишністю стеля зали для глядачів. У центрі стелі знаходиться великий круглий плафон із красивою бронзовою люстрою. Позолочене ліплення у формі гір­лянд квітів і листя розділяють коло навкруги плафона на десять сегментів, у яких знаходяться картини з алегоричними жіночими фігурами.

Картини, як і решта художніх творів зали для глядачів, викона­ні під художнім керівництвом С. Рейхана 1899—1900 рр.

Над живописними панно театру працювали талановиті худож­ники Д. Котовський, Т. Рибковський, М. Герасимович, 3. Розва- довський, В. Крицінський під керівництвом Тадеуша Попеля (брат скульптора Антона Попеля).

▼ Що ж символізують гарні дівчата, що дивляться зі стелі у глядацьку залу?

Перша з муз (музи — це крилаті богині, які на своїх крилах несуть натхнення митцям у певному виді мистецтва), повернена до центру сцени, представляє Грацію, наступна ліворуч від неї — Музика, третя — Танець. Четверта — жіноча фігура з батогом — символізує Критику, п’ята — фігура жінки з чорним шарфом і мас­кою — представляє Драматичне мистецтво, шоста — Натхнення, наступна — Веселощі (Вакханка) з тамбурином у руці, далі — оповита ліловим шарфом скромна Ненависть, дев’ята — Ілюзія (з мильною бульбашкою), а десята фігура із люстерком у руці — Правда. Усі ці жіночі фігури спритними рухами нібито підносяться угору.

Винятковою цінністю є завіса «Парнас» пензля Генріха Іпполітповича Семирадського (1843—1902), намальована в Римі 1899— 1900 рр.

Алегорична композиція «Парнас» являє сенс людського життя і театралізується у своїй стилістиці. Театр, життя, творчість — ось символічна тріада її змісту.

Які образи зафіксував художник? Розгляньмо уважніше. У цент­рі завіси автор зобразив вівтар Аполлона Дельфійського, побудова­ний у підніжжя гори Парнас. Натхнення — основна фігура усієї композиції — представлено у вигляді дельфійської жриці-пророка Піфії. Ліворуч у таємничих клубах підземних випарів випливає Фантазія, праворуч розташована фігура Розуму в обладунках бо­гині Афіни, із вагами в руці, що символізує рівновагу. У процесі художнього творення поміркований Розум урівноважує неприбор­кану Фантазію.

З обох боків від трьох головних фігур художник помістив дав­ньогрецьку музу, Що символізує театральне мистецтво. Оперу пред­ставляє молода жінка у пурпуровому плащі та з арфою в руці. Зади­вившись на Натхнення, вона стоїть ліворуч від центральної групи.

Поряд із нею дві фігури: перша — оголена Сирена з подвій­ною сопілкою (авлосом) у руці, яка об’єднує форми жінки та птаха і символізує музику; друга — муза ліричної пісні Евтерпа з лірою в руці та лавровим вінком на голові. Оперету символізує усміхнена

Ерато — муза любовної поезії. Вона сидить трохи нижче з кіфарою, прикрашеною комічною маскою. На першому плані внизу, оточена двома амурчиками, у зеленому одязі танцює Терпсіхора, що втілює Танець.

Праворуч на завісі на тлі похмурого ландшафту художник нама­лював натовп людей, які скидають один одного у прірву, женуться за невловимими видіннями оманливого щастя — Славою із сурмою і вінком, Фортуною з рогом достатку й Утіхою в образі Ероса. Муза історії Кліо, яка вказує на цю віковічну метушню, що являє собою трагікомічну суть історії людства, тримає в руці книгу з вписаним у неї латинським висловом «Так було, так є, і чи буде так завжди?». Із жахом і болем дивиться на цю сцену муза трагедії Мельпомена, проте муза комедії Талія, яка сидить поруч, спостерігає за всім цим зі сміхом і кепкуванням.

Ось такий смисл криється у, на перший погляд, звичайній роботі художника.

Для того щоб розуміти твори образотворчого мистецтва, потрібно навчитися їх читати.

23.04.2020

Тема. ІСТОРИЧНИЙ І БАТАЛЬНИЙ ЖАНРИ

Завдання

1. Ознайомитись з нижчевикладеним теоретичним матеріалом.
2. Переглянути презентацію.
3. Намалювати малюнок на історичну тематику.
4. Фото- своєї роботи надіслати на e-mail  [email protected]  до 30.04.2020

- Чи знаєте ви, хто такий Дмитро Яворницький?

Дмитро Іванович Яворницький (1855—1940) — дослідник історії українського козацтва. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства. Крім історії Запоріжжя, яка й досі не втратила свого значення, видав альбоми «Українська старовина» та «Дніпрові пороги», науково-популярне видання «Слідами запорожців» тощо. Як збирач і колекціонер старожитностей, Дмитро Іванович був одним із перших організаторів музейної справи в Україні. Завдяки його невтомній праці матеріали, що були ним досліджені, побачили світ і дали можливість сучасни­кам по-новому оцінити Запоріжжя як світове явище. На противагу російським історикам XIX ст., які висвітлювали Запоріжжя з точки зору імперської офіційної історіографії, Яворницький формулював свої висновки на базі архівних матеріалів, пам'яток археології, лі­тописання, усної народної творчості та переконливо доводив, що Січ була прогресивним явищем упродовж усього існування і виникла як протест проти духовного насильства та поневолення українського народу.

Тема українського козацтва надихала не тільки істориків, а й художників різних часів. Тому сьогодні ми познайомимося з роботами цих митців і розберемося у поняттях історичний жанр та батальний жанр.

Історичний жанр — галузь мистецтва, присвячена зображен­ню конкретних історичних явищ суспільного життя минулого та су­часного. До історичного жанру можуть належати також історичний портрет та історичний пейзаж.

Для того щоб зобразити якусь історичну сцену, художникові необхідно усвідомити її значення і місце у цілій низці історичних подій. Тому багато особливостей творів історичного жанру не є чи­мось незмінним, однаковим для всіх часів і народів; вони завжди залежали від того, як люди розуміли своє історичне минуле, як розвивалася їхня історична свідомість. Так, наприклад, в епоху античності, особливо в її ранні періоди, історія у свідомості давніх греків перепліталася з міфами. Тому міфологічні сцени в розписах ваз, у скульптурних рельєфах вони сприймали як зображення ре­альних подій далекого минулого. Історичний жанр у цю епоху був невід'ємним від міфологічного. Тільки пізніше, коли спочатку гре­цькі, а потім римські історики почали усвідомлювати історію як низ­ку справжніх подій і фактів, вичленили з неї казково-міфологічні елементи, з'явилися такі твори, як колона Траяна в Римі, на якій із майже документальною точністю зображені епізоди війни римлян із даками.

У середньовічній Європі історичний жанр практично відсутній, його місце посіли біблійний і міфологічний жанри. Тільки у XIV — на початку XVII ст. (епоха Відродження) з'явилося нове наукове розуміння історії, коли мистецтво звільнилося від упливу церкви, й історичний жанр народився наново.

Численні митці показували у своїх творах події минулого та су­часного. Одна зі сторінок світової історії — це історія України. Одним із художників, яких хвилювала та надихала історія рідної землі, був Ілля Юхимович Репін.

Історія українського народу, Запорізької Січі цікавила також літераторів і музикантів XIX—XX ст. Цікавою темою для вивчення та зображення у творах мистецтва є тема життя козаків на Запо­різькій Січі. У художній літературі — «Тарас Бульба» М. Гоголя, в музичній культурі — опера «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Художники-ілюстратори радянських часів створили ілюстрації до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Погляньмо на героїв цього твору, зображених Дементієм Олексійовичем Шмариновим (1907—1999) та Євгеном Адольфовичем Кибриком (1906—1978).

Тема українських козаків зустрічається і в творчості сучасного художника-графіка Сергія Георгійовича Якутовича (нар. 1952).

Батальний жанр (дослівно з французької — баталле) — галузь образотворчого мистецтва, присвячена військовій тематиці. Здебіль­шого відображає бойові дії. Батальний жанр можна розглядати і як складову історичного жанру.

Остаточне формування батального жанру відбулося у XV—XVI ст. Значну роль у його становленні зіграли офорти француза Жака Капло (1592—1635), що викривали жорстокість завоювань; народні лиха, що гостро показували всі біди, які несе війна .

Цінний внесок у роз­виток батального жан­ру зробили багато ху­дожників, наприклад Іван Костянтинович Айвазовський (1817— 1900).

І.Айвазовський Наваринський бій

30.04.2020

Тема: Новаторство у мистецтві

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений теоретичний матеріал.
2. Виконати практичну роботу «Створення абстрактної композиції».

Інструктаж до практичної роботи знаходиться в кінці теоретичного матеріалу. Вибираєте одну техніку виконання самостійно!

3. Фото –виконаної та підписаної роботи надіслати на      e-mail  [email protected]         до 07.05.2020

Видатний іспанський живописець Сальвадор Далі сказав « Одного разу ми зрозуміємо, що Рафаель і Вермеєр уже відкрили все, що можна було відкрити в живописі. Ось чому замість того, щоб віддаватися безнадійному теоритизуванню та намагатися відкрити живопис заново, - малюйте!» Ці слова сьогодні стануть епіграфом до нашого уроку. Отже сьогодні ми дізнаємось про новаторські течії в образотворчому мистецтві.

Колись  все  в житті відбувається вперше.  Як ми можемо  назвати митця, який першим вирішив намалювати на стіні печери бізона, оленя чи коня? Адже він зробив те нове що до нього не робив ніхто. Людину яка приносить в наше життя щось нове , часто називають новатором. Хто ж такий новатор та що таке новаторство? Відповіді на ці запитання ми сьогодні спробуємо знайти.

      Так хто ж, на вашу думку, такий новатор? ( відповіді учнів)

     Новаторство – вияв ініціативи, творення нового у мистецтві. Новатором бути дуже складно. Потрібно вміти виявити ініціативу, поділитися своїми думками, заявити про себе всьому світу. А для цього треба бути впевненим у собі і сміливим. Протягом тривалої історії в мистецтві таке траплялося часто.

     Цікавий період новаторства відбувався у мистецтві на початку ХХ століття. Одним з таких новітніх напрямків став сюрреалізм  ( у перекладі з франц. – надреальність) у мистецтві – усе дивне або те що дивно поєднується, нереальне. Художник , ніби, вимикає підсвідомість і логіку, бере олівець чи пензлик з фарбою і створює імпровізації з ліній і плям. У результаті народжувались загадкові фантастичні композиції. ( демонстрація репродукцій  Х. Міро « Політ птаха навколо дами з трьома волосинами», « Автоматичне письмо», С. Далі «Автоматичний рисунок»)

С. Далі Автоматичний рисунок

     Митці вигадували та практикували дуже цікаві техніки. Одного разу німецький художник  Макс Ернст  поклав чистий аркуш на підлогу і натер його графітом. На аркуші зявилась виразна фактура потрісканого паркету. Така техніка називається фроттаж  (фр. -  терти). Для створення своїх образів митець використовував фактури різних предметів – черствого хліба, іржавої консервної банки , пір’я, наждачного паперу і ін.

    Ще одна техніка – фюмаж ( з фр. – копчення) – це сліди на аркуші чи полотні від кіптяви свічки  - автор Вольфганг  Паален.

    Символом сюрреалізму  став іспанський художник Сальвадор     Далі. Він стверджував , що змалку бачив сни наяву, і все своє життя провакував скандальний інтерес до своєї особи.( демонстрація репродукції   « Явлення обличчя і вази з фруктами на березі моря», « Перші дві весни»)

    Сюрреалісти в своїх роботах намагалися щось побачити, нехай навіть неіснуюче, нереальне.

    Ще один цікавий напрям – абстракціонізм.

    Абстракція  у перекладі із латинського – відсторонення. Абстракціоністи  відмовились від передавання предметного світу.

    Свої враження і почуття вони передавали за допомогою кольорових плям, ліній, геометричних фігур.

    Творцем абстракціонізму вважається  Василь  Кандинський  .

     Одного разу він повернувся в свою майстерню і побачив там незвичайної краси і сили  картину. Та потім зрозумів що це його власний живописний твір який стояв…догори ногами.  Фарби, ліня, композиція  навіть у такому несподіваному вигляді діяли на глядача. Це і стало головною ідеєю абстрактного мистецтва, яке називають також безпредметним, або нефігуративним.

    Художники- абстракціоністи працювали по- різному : розбризкуючи фарбу прямо з банки по величезному полотну, качаючи по полотну натурників , укритих фарбою. Полотно з рідкою фарбою виставляли під дощ або закріплювали на капоті автомобіля який  потім  їхав з великою швидкість, таким чином можна сказати , що дощ і швидкість ставали співавторами митця . Інші художники  будували свої картини на точному математичному розрахунку. Шукати в таких картинах «щось, схоже на щось» не зовсім правильно. Краще постаратись відчути її ритм і мелодію. Абстракція має в чомусь більшу схожість з музикою ніж з образотворчим мистецтвом.

    Спробувати себе в абстрактному мистецтві надзвичайно цікаво. Художник – абстракціоніст має справу просто з композицією або з різними кольорами чи навіть з одним – єдиним кольором і тлом білого паперу.якщо у вас досить сміливості і ви вирішили здивувати весь світ новим напрямком мистецтва – уперед! Робіть те, що вважаєте за потрібне, тільки поясніть свої наміри.

Практична робота

Створення абстрактної композиції.

Проекспериментуйте з фарбами, поєднуйте кольори. Техніку виконання вибираєте ви самі. Або це буде традиційний живопис пензлем, або ж техніка  штампування, пуантилізм, енкаустика, малювання пальцями, малювання за допомогою харчової плівки і фарби. А , можливо, хтось винайде свою цікаву техніку.

Малювання набризком

Для роботи  потрібно:

аркуш білого або тонованого паперу;

гуаш, акварель або туш;

стара зубна щітка;

пластикова лінійка

План роботи:

1. Розмістіть аркуш паперу.

2 Вмочіть у фарбу щітку, проведіть нею по лінійці в напрямку «до себе», тримаючи їх над робочим аркушем паперу.

3. Продовжуйте розбризкувати фарбу, доки не отримаєте бажаний фон.

Отриманий результат: на аркуші ви отримаєте малюнок з крапочок-крапельок різного розміру.

Поради: Робоче місце потрібно застелити, бо краплі фарби можуть розлітатися у різні напрямки. Можна малюнок робити одноколірним, а можна використовувати різні кольори.

Техніка роздмухування

Цю техніку ще інакше називають плямографією, «творчим диханням», тому що малюнок починається з кольорової краплі-плями на аркуші, яку можна роздмухувати і спостерігати  за тим, яке зображення утворилося в результаті. А можна роздмухувати фарбу в задуманому напрямку.

Для роботи  потрібно:

гуаш, акварель або туш;

пензлик або піпетка;

соломинка для коктейлю;

білий або тонований папір

План роботи:

1. На аркуш за допомогою пензля або піпетки нанесіть краплю фарби.

2. За допомогою соломинки роздмухуйте цю краплю у різні сторони або в задуману.

3.  Роздивіться на що схожа пляма, що утворилась після роздмухування.

4. За бажанням можна домалювати дрібні необхідні в малюнку деталі.

Отриманий результат: малюнок виходить дещо чудернацьким, незвичайним. Предмети не мають чітких обрисів.

Поради: Робоче місце потрібно застелити, бо краплі фарби при роздмухуванні можуть розлітатися у різні напрямки. Не потрібно дуже сильно дути, бо може закрутитись голова. Якщо фарба важко рухається по паперові, то його потрібно зволожити.

Малювання за допомогою харчової плівки.

Для роботи  потрібно:

гуашеві фарби

цупкий білий папір

харчова плівка

План роботи:

1На цупкий папір нанесіть фарбу в будь якій послідовності, будь яких кольорів. Фарби повинно бути достатньо.

2. Довго не чекаючи,  щоб фарба не засихала, розтягуємо в руках харчову плівку і накладаємо її поверх нашого аркуша з фарбою. При стисканні плівка  змішує фарби і залишає сліди. Потрібно трохи почекати а потім акуратно зняти плівку.

Отриманий результат: малюнок виходить  цікавим,незвичайним.

Поради: Робоче місце потрібно застелити, бо фарба буде витікати з – під плівки.

07.08.2020

Тема.ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА

Завдання

1. Прочитати нижчевикладений теоретичний матеріал.
2. Намалюйте костюми до однієї з  українських казок, яку ви знаєте. Продумайте не тільки одяг, а й прикраси, взуття, головні убори.

Інструменти та матеріали: аркуш паперу, акварельні фарби, олівець, гумка, пензлі, фломастери, кольорові олівці.

3. Фото- виконаної та підписаної роботи надіслати на      e-mail  [email protected]         до 14.05.2020

Для переконливого відображення подій на картині необхідно не тільки передати психологічний чи емоційний стан. Неабияку роль відіграє предметний світ. Деталі оточення передано з історичною переконливістю, допомагають створити потрібне враження від твору. Тому вкрай необхідно бути знайомим з тим, як виглядали речі, одяг та інші предмети вжитку в різні часи та епохи.

Трипільська кераміка

Скіфська золота пластина із зображенням грифона IV ст. до н.е. Курган Гайманова могила Запорізької області

 Колти (підвіски) часів Київської Русі, виконані в техніці перегородчастої емалі

Покровець хрещатий, виконаний в техніці лицьового шитва (Україна, XVII ст.).

Ти вже знайомий з уроків історії з наукою археологією. Археологія дає можливість уявляти вигляд поселень і житла, віднаходить предмети праці та побуту, прикраси, зброю. На території нашої Батьківщини з давніх-давен жили люди, створюючи предметний світ навколо себе. Серед них неперевершені зразки декоративно-ужиткового мистецтва трипільської культури та скарби скіфів. Помітний слід у світовій історії залишила Київська Русь. Вона проіснувала з IX до середини XIII ст.

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, чинбарство (вичинка та обробка шкіри), різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов’янки ткали чудові сукно і полотно, вони знали складне малюнкове ткання і вишивку. Високим умінням вирізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожем’як - людей умілих, сильних і відважних.

Активно розвивалося декоративно-ужиткове мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини не просто задовольняли потреби людей, а й прикрашали їхнє життя. Характерним для творів слов’янського ужиткового мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського.

Браслет часів Київської Русі

Панагія візантійської роботи. Виконана в техніці перегородчастої емалі та інкрустована дорогоцінним камінням

Панагія - невелика, прикрашена дорогоцінним камінням ікона, яку носять на грудях.

Одяг давніх слов’ян зазнав впливу візантійського та скіфського костюмів. Чоловіки носили жупани або свитки із зарукавниками (манжетами), підперезані широкими, іноді вишитими поясами. Багаті люди поверх носили плащі (корзно), оторочені золотою каймою на червоній підкладці. І чоловіки, і жінки покривали голови шапками, отороченими хутром. Під шапки або як самостійний головний убір жінки надягали убрус - білу або червону хустку, яка заколювалась під підборіддям. Краї хустки розкішно розшивались. Жіночий жупан, на відміну від чоловічого, мав широкі рукави, з яких виглядали прикрашені зарукавки нижньої сорочки.

Жіноча сорочка була довга, до п’ят, і по нижньому краю вишита. Її носили під пояс або з поневою - спідницею, запахнутою поверх сорочки. Ці елементи одягу збереглися в українському народному костюмі донині.

Особливо вражають високою естетикою і технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися черніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок).

Зразки жіночого та чоловічого одягу часів Київської Русі

В. Васнецов. Прикликання варягів

Техніка перегородчастої емалі прийшла до нас з Візантії, але незабаром київські майстри перевершили вчителів. Процес виготовлення схематично виглядав так. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки, отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його.

У давніх скарбах знайдено прикраси із зображенням сирен, дерева життя, квіткового орнаменту. Німецький знавець ремесел Теофіл (XI ст.), перелічуючи в своїй записці країни, які уславилися в різних мистецтвах, на почесному місці назвав Русь, майстри якої були відомі своїми виробами із золота з емаллю і з срібла з черню.

Кризова ситуація в культурі України виникла в кінці XVIII ст. Єдиним носієм і творцем української культури в цій ситуації залишився простий народ. Народна культура відіграла особливу роль в українській історії. Саме завдяки їй була збережена спадщина української традиції.

Черніння (срібла) - спосіб декоративної обробки металу - його сильно розжарюють і миттєво охолоджують (наприклад, у воді); метал стає твердішим і отримує синювате забарвлення; інша назва - вороніння.

Карбування - отримання рельєфного зображення на тонких металевих листах шляхом калатання за допомогою спеціальних інструментів.

Інкрустація - врізування та вклеювання в поверхню предмета шматків інших матеріалів.

Замальовки історичного костюма

Індустріальне суспільство, урбанізація нівелюють традиційні особливості культури. І в цих умовах дуже важливо зберігати, вивчати і популяризувати накопичені багатьма поколіннями знання, традиції. Адже без минулого немає майбутнього.

14.05.2020

Тема. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З МУЗЕЯМИ

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений теоретичний матеріал.
2. Переглянути відео «Національний художній музей України».

У Давній Греції храми, гаї, присвячені дев’яти Музам - супутницям бога Аполлона, покровителькам наук і мистецтв, називали мусейонами. Саме від цього слова походить назва музей. Музеї, де експонуються твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, мають назву художніх. Художні музеї дають змогу побачити твори мистецтва, послухати цікаві лекції, взяти участь в екскурсії. Працівники музеїв досліджують пам’ятки мистецтва та реставрують (відновлюють) їх.

Збирати художні твори почали ще в Давньому Єгипті та Месопотамії (територія сучасного Іраку). Систематичне колекціонування розпочалося у XV ст. Тоді в життя увійшло слово «музей».

Інтер’єр Одеського художнього музею

Харківський художній музей

Потім з’явилися галереї - спеціальні кімнати у замках і палацах, де зберігалися твори художників. Перший державний музей було відкрито в Лондоні (Британський музей). Згодом музеї відкрилися у багатьох містах на різних континентах.

У 1899 р. у Києві було засновано Музей старожитностей, у 1907 р. - міську картинну галерею у Львові.

Нині найвідомішими музеями України є Національний художній музей України, Київський музей російського мистецтва, музеї Західного та Східного мистецтв (Київ, Одеса), музеї Києво-Печерського державного заповідника, Львівська картинна галерея.  Поміж іншими тут зберігаються твори українських художників М. Пимоненка, І. Труша, О. Мурашка, Н. Петрицького, Ф. Кричевського, В. Касіяна, Т. Яблонської, М. Дерегуса та ін.

Дрезденська картинна галерея (Німеччина, Дрезден)

Започаткована як зібрання правителів Саксонії (самостійного герцогства, яке потім увійшло до складу Німеччини). У 1722 р. перетворилася на музей. Тепер складається з двох галерей. У Галереї старих майстрів зберігаються такі всесвітньо відомі шедеври, як «Сикстинська Мадонна» Рафаеля, «Ніч» Корреджо, «Спляча Венера» Джорджоне, «Динарій кесаря» Тиціана, «Вірсавія» Рубенса, «Автопортрет із Саскією на колінах» Рембрандта, «Дівчина з листом» Вермеєра, «Шоколадниця» Ліотара. Представлена також творчість найвідоміших митців німецького Відродження -Альбрехта Дюрера, Ганса Гольбейна-молодшого, Лукаса Кранаха-старшого. У Галереї нових майстрів зберігаються твори художників ХІХ-ХХ ст.

Лувр (Франція, Париж)

Із часів Середньовіччя Лувр був королівським палацом. Тоді в ньому зберігалися скарби французьких королів, у тому числі й твори мистецтв. Наприкінці XVIII ст. Лувр став державним музеєм. Його колекції постійно поповнювалися. Тепер тут зберігаються унікальні твори Давнього Єгипту, країн Сходу, Давньої Греції і Давнього Риму, західноєвропейські шедеври епохи Відродження і подальших часів (до середини XIX ст.). Серед них - античні статуї Афродита Мілоська і Ніка Самофракійська, «Мона Ліза (Джоконда)» Леонардо да Вінчі, «Повсталий раб» і «Помираючий раб» Мікеланджело. Почесне місце в експозиції Лувру посідають французькі художники - Нікола Пуссен, Клод Лоррен, Франсуа Буше, Оноре Фрагонар, Жак Луї Давид, Жан Огюст Домінік Енгр, Теодор Жеріко, Ежен Делакруа.

Галерея Уффіці (Італія, Флоренція)

Основою колекції Уффіці стало приватне зібрання сім'ї Медічі - правителів Флоренції, відомих меценатів, які збирали твори мистецтва ще з XV ст. У XVIII ст. остання представниця роду Медічі подарувала цю колекцію місту. Зібрання розмістили в колишніх адміністративних приміщеннях. Головне місце в експозиції Уффіці посідають митці епохи Відродження, особливо Раннього Відродження (XIV-XV ст.), коли Флоренція була мистецькою столицею всієї Італії. Тут зберігаються шедеври Джотто ді Бондоне, фра Беато Анджеліко, Сандро Боттічеллі (в тому числі його найвідоміші картини «Весна» і «Народження Венери»), а також твори Леонардо да Вінчі («Благовіщення», «Поклоніння волхвів»), Рафаеля («Мадонна зі щигликом», «Портрет папи Лева X з кардиналами»), Мікеланджело («Мадонна Доні»), Тиціана («Венера Урбінська»). В експозиції є чимало творів німецького, нідерландського, фламандського, французького мистецтва. У галереї Уффіці зібрана велика колекція автопортретів найвідоміших художників XVII—XIX ст.

Ермітаж (Росія, Санкт-Петербург)

Цей всесвітньо відомий музей започаткувала імператриця Катерина II, купивши в 1764 р. у Берліні велику колекцію творів мистецтва. Слово «Ермітаж» означає «усамітнення» - так спочатку називалася прикрашена картинами невелика зала Зимового палацу, призначена для відпочинку імператриці. Тепер музей складається з багатьох відділів - первісного, античного, східного, російського, західноєвропейського тощо. Тут зберігаються славетні шедеври: «Мадонна Бенуа» і «Мадонна Літта» Леонардо да Вінчі, «Мадонна Конестабіле» та «Мадонна з безбородим Йосипом» Рафаеля, «Юдіф» Джорджоне, «Даная» Рембрандта, «Портрет камеристки» Рубенса та багато інших.