ЗАВДАННЯ

1. Ознайомитись з нижченадрукованим матеріалом.
2. На альбомному аркуші створити ескіз Великодньої писанки.
3. Фото-  виконаної роботи надіслати на e-mail  [email protected]  до 03.04.2020

Тема. УКРАЇНСЬКІ ПИСАНКИ

Писанка — яйце, декороване традиційними символами, які нама­льовані за допомогою воску й барвників. (Запис до словничків.)

Цей вид мистецтва поширений у багатьох народів світу. Із писанками і фар­бованими яйцями (крашанками) пов'язано безліч легенд, повір'їв, переказів, звичаїв, традицій, обрядів, які виникли ще за язичеської доби, видозмінюва­лися, а з прийняттям християнства набули нової якості, пов'язаної з дійством освячення паски під час найголовнішого християнського свята — Великодня.

Щодо походження звичаю зафарбовувати у певний колір яйця на Велик­день існує багато християнських легенд. Ось одна з них.

Після смерті Ісуса Христа сім іудеїв зібралися на бенкет. Поміж страв були смажена курка і зварені яйця. Під час бенкету один із іудеїв, згадавши про по­караного, сказав, що Ісус воскресне на третій день. На це господар дому запе­речив: «Якщо на столі курка оживе, а яйця почервоніють, тоді Він воскресне». І цієї миті яйця змінили свій колір, а курка ожила.

В уявленнях багатьох народів яйце втілювало джерело життя і всього Все­світу. Давні перси, індіанці, візантійці, а також греки та римляни вважа­ли, що Всесвіт виник з яйця. Давні індоіранські легенди також містять та­ке уявлення. Предки слов'ян називали розписані яєчка «красними». Червоне забарвлення яєць символізувало кров Христа і водночас Воскресіння. Вважа­ли, що освяченим яйцем можна загасити пожежу; за його допомогою шукали худобу, що заблукала. З яйця вмивалися, ним водили по обличчю, щоб бути вродливим і рум'яним. Шкаралупу і крихти від розговіння змішували із зер­нами для посіву, ними ж посипали могили покійних родичів.

Також Великдень супроводжувався іграми з пасхальними яйцями. Ці ігри були однією з головних святкових розваг. У слов'ян наймасовішою грою було катання пасхальних яєць по землі з горбиків або зі спеціальних лотків. Суть гри полягала в тому, щоб скотити яйце з лотка й ударити ним одне з тих, що вже лежали внизу. Коли це вдавалося, людина забирала собі яйце з землі. Якою ж має бути писанка, щоб набути магічної дії? Писанки — це своєрідний мі­ніатюрний живопис України, сповнений ритуального значен­ня: величання споконвічного за­кону весняного пробудження Сонця і відродження природи. Символіка писанкарства дуже різноманітна. Кожен регіон Укра­їни має свої улюблені символи та кольори.

Найчастіше на писанках зу­стрічаються геометричні сим­воли: доріжки (символи вічно­сті), дробинки (символи пошуків кращого життя), грабельки та ін.

Хрест та його різновиди — знаки у вигляді двох перехрещених ліній зі заламаними кінцями, які в на­роді отримали назви «тачковий хрест», «ламаний хрест» («чотириніг»), «свастя» («свастика»), «свар-га». Щодо останньої, то одразу спадає на думку ім'я верховного слов'янського бога неба Сварога.

А найулюбленішим мотивом є «безконечник», «кривулька», «зиґзаґ» (лінія, різна за формою та тов­щиною, яка не має кінця), що символізує повторення або вічність. Вважали, що цей символ є запорукою ба­гатих жнив, утілює гармонію і рух, безмежність і без­смертя, є символом води, невмирущої природи та віч­ного життя. Цей орнамент зазвичай зображують як великі хвилі.

Поряд із геометричними символами прикрашають писанки солярні (космічні) символи. Вважали, що пи­санка, декорована ними, має чудодійну силу. Вона не ли­ше милувала око, але й про­сила Сонце оберігати людей від хвороб, нещастя, злого ока. На писанках Сонце позначається знаками у вигляді кола, кола з крап­ками, кола з хрестом усередині, кола з променями, а також у вигляді шести-та восьмипроменевих розеток, зірок. До найдавніших форм зображення сон­ця належать «триніг», «тригвер», «тригверт», подібний до трьох променів, які виходять з однієї точки із закрученими в один бік баранячими рогами і які пе­реходять в ідею триєдності найвищого божества.

Сонце, коло, зірки, інші солярні знаки — це символи світла й щедрості, до­сконалості, безперервного повторення відродження життя у природі.

Вічним джерелом натхнення для майстрів-писанкарів була й залишається чарівна природа рідної землі. На писанках у стилізованій формі зображують дерева і квіти, овочі й фрукти, зерна та навіть цілі рослини. Писанки, деко­ровані рослинними символами і застосовані у відповідних звичаях та обря­дах, мали магічну силу: допомагали рослинам вчасно дозрівати і приноси­ти багатий урожай. Одним з найулюбленіших рослинних символів є Дерево Життя.

За допомогою писанок з рослинним орнаментом намагалися закликати доб­рий урожай. Даруючи писанки з китицями винограду рідним та знайомим, ба­жали міцного здоров'я та довголіття. Символом у формі дубового листка від­творювали Перуна та його уособлення в дубовому дереві. Дуб — це символ си­ли, захисту, довголіття, чоловічої мужності, праведності.

Надзвичайно цікавими та красивими є писанки із зображеннями тварин.

 Найстарішим тваринним символом є птахи. Як провісники весни, вони симво­лізують відновлення життя й природи. Птахи — істоти, що можуть найвище злетіти й наблизитися до світу богів. У християнстві птиці символізують чес­ноти святих та їх вознесіння до Бога.

Але не тільки символи мали пев­не значення. Велику увагу приділя­ли також кольору. Фарби для писа­нок виробляли з природних барвни­ків (здебільшого з рослин і насіння). Збирали барвники заздалегідь (уліт­ку та восени), освячували в церквах і мали напоготові напередодні Вели­кодня. Так, червоний колір символі­зує радість життя, любов, а для молодих — надію на одруження. Фарбу чер­воного кольору або робили вдома з рогу оленя, або купували привезену (з чер­воного або сандалового дерева). Жовтий колір присвячений Сонцю, Місяцю, зорям, а в господарстві символізує тепло, урожай, приріст покоління. Таку фарбу отримували з гілочок чи кори дикої яблуні. Зелений колір символі­зує весну, воскресіння природи, багатство рослинного і тваринного світу; його отримували з пролісків, насіння чорного соняшника, барвінкового листя. Бла­китний колір — це небо, вода, повітря, простір. Його магічне значення — здоров'я. Коричневий (бронзовий) колір отримували з бруньок вільхи, ліщи­ни, кори дуба, листя кінського каштана. Такий колір символізує врожайність землі, її щедрість до людини. Чорний колір готували з чорнильних горішків дуба, листків чорноклена — це уособлення надр рідної землі, бурі й негоди. Природні фарби не дуже тривкі, тому з часом вицвітають. Сьогодні наші мату­сі та бабусі найчастіше використовують фарби, які купують у магазинах.

Українська писанка разом із нашими земляками помандрувала в дале­кі світи. Наразі чимало американців, австралійців, канадців сприймають її як свою рідну й не уявляють Великоднього свята без писанки. Більше того,

канадці спорудили їй пам'ятник: поблизу міста Калгарі красується різноко­льоровими трикутниками 10-метрова українська писанка.

У м. Коломия (Івано-Франківська обл.) є цікавий музей, присвячений пи­санкам. Його унікальна колекція ознайомлює з писанками різних регіонів України та українських діаспор у всьому світі.

07.04.2020

Тема. ОРНАМЕНТАЛЬНА КОМПОЗИЦІЯ

ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати нижчевикладений матеріал.
2. Виконати практичну роботу.

    На альбомному аркуші створити орнамент в обраному форматі.

3. Фото- виконеаної практичної роботи надсилати

     на e-mail  [email protected]  до 14.04.2020

Український мистецтвознавець Кость Віталійович Широцький стерджував, що «на найпростішій і на найскладнішій стадії в розвитку орнаменту народ звертається до природи, але не просто копіює навколишню дійсність, а перероблює, спрощує і своїм умовним малюнком створює власний стиль». Як ви вважаєте, чи має він рацію? Сьогодні ми розберемося у такому складному, але цікавому українському орнаменті.

У народних орнаментах, які прикрашають побутові речі, відби­то тисячолітній інтелектуальний досвід народу-творця. Художня мова народ­них орнаментів така ж багата, як і мова народної поетичної творчості, тому за­слуговує на глибоке вивчення.

Орнамент (від лат. отатепіит — прикраса) — візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів, стилізованих тваринних чи рослинних мотивів. Стилізація — процес узагальнення предмета за фор­мою та кольором на основі добирання найвиразніших його рис. Процес стилізації складний, але дуже цікавий.

Орнамент як прикраса відіграє функцію естетичного оздоблення тіла лю­дини (ювелірні прикраси), приміщення (розписи, предмети декоративно- ужиткового мистецтва), споруди (архітектурні прикраси) чи будь-якого іншо­го простору. Орнамент — це досить складна система, що компонується з різно­манітних елементів, знаків, символів, які взаємодіють та створюють цілісну енергетичну картину, зрозуміти яку сьогодні доволі складно. Кожен з орнамен­тальних символів приховує етапи історичного розвитку людства (знаки первіс­них культур, середньовічні релігійні символи, метафори народно-поетичного осмислення, а також символи, притаманні сучасним естетичним канонам).

Орнаменти мають власну класифікацію. Вони бувають: геометричними; рослинними; зооморфними (зображення тварин); антропоморфними (зобра­ження людей); космогонічними (солярні знаки — зображення Сонця і планет, уявлень про їх рух та про конструкцію і функціонування світу); епіграфічними (орнаменталізовані написи, наприклад слов’янська в’язь, арабське письмо), скейоморфними (у перекладі з грецьк.— знаряддя, посуд; наслідування слідів різних технічних засобів, наприклад лозоплетіння, ткання, обв’язування ре­менем, шнуром, окуття).

Будь-який орнамент складається з елементів. Елемент орнаменту — най­простіший зв’язок кількох ліній, які утворюють елементарну фігуру геомет­ричного чи довільного вигляду.

З елементів складається модульна фігура. Модуль в орнаменті — основна фігура чи композиція ліній, яка створює та тримає орнамент у його ритмічній послідовності.

Поєднання двох і більше модулів утворює фігури орнаменту. Однією з най­простіших фігур є кут і хрест, що складаються з двох елементів. Ритмічним повторенням фігур створюється мотив орнаменту. Мотив може визначатися формою елементів, знаків, конкретизованих зображень, що утворюють орна­мент, або особливостями побудови — пропорціями, ритмом, типом симетрії.

За композицією ( форматом) орнаменти бувають: у смужці, у квадраті, у колі, у прямо­кутнику, у трикутнику.

2104.2020

ТЕМА. НАРОДНІ ПРОМИСЛИ

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений матеріал.
2. Практичне завдання.

Створення декоративної композиції для тарілки.

3. Виконане та підписане практичне завдання надіслати

на e-mail  [email protected]  до 04.05.2020

• Чи відомі вам осередки народних промислів України?

Українське народне декоративне мистецтво — унікальне яви­ще національної культури, воно завжди правдиво показувало всьому світові життя, духовне багатство, рівень культури, творчі сили та здібності, енергію та світогляд нашої нації. Сьогодні ми дізнаємося багато цікавого про народні промисли нашої країни та їх осередки.

Народне прикладне мистецтво — народні художні проми­сли; виготовлення художніх виробів (за умови обов’язкового застосування творчої ручної праці) для продажу.

Народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних на­прямах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни.

У різні історичні епохи народне декоративне мистецтво зазнавало змін. Од­нак його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Ручний характер праці давав змогу імп­ровізувати, творити неповторне, мати «свою руку», «власний почерк». Але все нове, що творила кожна людина, завжди залишалося в межах художніх тради­цій того осередку, де створювалося.

В Опішні, Решетилівці, Косові, Богуславі, Гавареччині, Петриківці, Діхтя- рях, Глинянах, Клембівці та інших населених пунктах існують школи тради­ційного народного мистецтва.

Ткацтво. Полісся. Складно сказати, коли виникло килимарство в полі­ських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIII — на початку XIX сто­ліття. Варто зазначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в «шляхетних», тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно за­можних.

Гобелени виготовляли як для своїх потреб, так і на продаж. Для виготов­лення гобелену використовували фарбовану пряжу. Найпоширеніші в полі­ських килимах червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й переда­валися з покоління в покоління.

Поряд із символікою кольору важливе місце належить символіці орнамен­ту. Поширеним на Поліссі були килими «в кулаки», «в круги», «в козака», а також вазонні композиції. «Козаком» народні майстри називають фігурку з ромбовидною голівкою і опущеними руками, яка нібито сидить верхи на ко­ні. Назва «козак» виникла пізніше, ніж сам орнамент. Орнамент «козак» по­ширений на Поліссі. Молсливо, «козак» виступає як жіноче божество. Тепер його називають Перешнею — матір’ю всього живого, богинею родючості, при­роди і добра.

Полтава. Полтавські гобелени вражають різноманітністю композиційних і колористичних рішень. Квіткові форми мають округлий характер і розгалу­ження корінців не геометризовані, не кострубаті, а м’які, згладжені. В цьому виявляється привабливість орнаменту, мелодійність і вишуканість.

Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини — це напро­чуд вдало підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних, золотаво- жовтих, білих, синіх із коричневими відтінками кольорів дає завершену в ми­стецькому розумінні кольорову гаму.

Косів. Ткацький промисел у Косові виник на базі місцевого народного тка­цтва, тісно пов’язаного з життям і побутом людей. Найбільш характерні для Косова є поперечні смугасті візерунки, виконані в яскравих насичених барвах із перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що допов­нюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим.

Буковина. Зображення птахів на Буковині в композиціях килимів сюжет­но пов’язані з мотивом дерева, що набув складної геометричної форми. Мотиви птахів наявні й нині у виробах Шипинців, Топорівки, Волоки, Великих Куче­рів та деяких інших сіл.

Дуже поширеними є геометричні орнаменти. Незважаючи на те що май­же в усіх геометричних малюнках майстри використовують переважно мотив ромба, характер, його конфігурація завжди різні. Ромб може бути прямокут­ної або витягнутої форми з розчленованими сторонами чи кутами. У створенні малюнків з обмеженої кількості мотивів фантазія буковинських умільців без­межна.

Вишивка — один із найпоширеніших та найулюбленіших в Україні різ­новидів народної творчості. Уже в І тис. до н. е. вишивку виконували на високому художньому рівні у Вавилоні, Греції, Римі, Китаї, Індії та Ірані. У її творах втілено піднесений світ краси і фантазії, поетичного осмислення при­роди, схвильована розповідь про думки та почуття людини, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого. Кожний регіон має свої улюблені кольори, які й використовуються у вишиванні. На Полтавщи­ні полюбляють ніжні відтінки блакитного й жовтого, а то й зовсім біле шит­во. У Вінницькій області вишивають суцільно чорним, або ж із поєднанням чорного та червоного кольорів. Для Слобожанщини традиційними є червоний і чорний кольори. В Житомирській та Рівненській областях побутують зде­більшого червоні візерунки, на Київщині — червоні з синім, іноді з чорним. Багата й різноманітна вишивка в Карпатах, де особливо полюбляють яскра­ві, барвисті багатоколірні візерунки: на Гуцульщині, Львівщині, Закарпатті здебільшого вишивають геометризованими орнаментами, застосовуючи всі ко­льори веселки.

Обробляння деревини. З другої половини XIX століття гуцульські майстри інкрустували вироби різноманітними кольоровими матеріалами, а саме: фар­бованим деревом, вареним у природних барвниках (виварах цибулиння, шка­ралупи волоського горіха, настоянки із дикої яблуні, польового хвоща та ін.), а також хімічних анілінових фарбах. Легкодоступними були баранячий ріг, перламутр. На ярмарках можна було купити мідний і латунний дріт, бляху, бісер — порцеляновий (білий, синій, червоний) та скляний тьмяніших кольо­рів. Усі ці матеріали давали змогу вирішувати різноманітні композиційні за­вдання колірного і фактурного характеру.

Юрка Івановича Шкрібляка вважають засновником сучасної школи гуцульської художньої обробки деревини. Гладку поверхню геометричних мотивів орнаменту на тарілках, баклагах, коробах, пляшках він поєднував з «ільчатим письмом», домагаючись фактурного контрасту, і тим самим зна­чно посилював декоративну виразність.

На початку XX століття і в наступні десятиліття художнє обробляння де­рева в Україні залишалося на високому рівні передусім у регіонах, багатих на ліс, де плекалися давні традиції деревообробки. Особливим попитом кори­стувалися скрині. На Полтавщині їх розписували квітковим орнаментом, іноді різьбили, а на Поділлі обковували металевим ажуром. Специфічні для Полісся «божники» — полиці для ікон прикрашені виїмчастим різьбленням, інкрустовані соломкою. Поліське дерев’яне різьблення дрібніше в деталях, ніж лісостепове, у нім більше гравійованих елементів.

Автором технології яворівського жолобчасто-вибірного різьблення став майстер із Яворова Йосип Петрович Станько. Суть техніки різьблення полягає у вирізанні неглибокими нарізами рослинно-геометричних орнаментів. Ціка­вим у цій технології є спосіб готування площини для різьблення. Попередньо поверхня предмета покривається фарбами темно-коричневого, темно-зеленого або чорного кольору та полірується. На цьому фоні контурними неглибокими нарізами, вибиранням і цяткуванням площини наносяться, згідно з компози­ційним задумом, рослинні і геометричні мотиви, які створюють тонке мерехт­ливе мереживо, контрастуючи з тонованим полем.

Гончарство — виготовлення з глини різних за призначенням гончарних виробів (посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури тощо). Гончарство виникло в епоху неоліту та активно розвивалось там, де було знайдено багаті поклади придатної для цього глини. Із XV століття гончарство в Україні перетворилося на самобутній художній промисел, який у XVII—XVIII століттях сягнув найвищого рівня свого розвитку. У XIX столітті кожний район гончарного промислу мав характерні художні особливості виробів, які залежали від при­родних якостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, локальних тра­дицій та ін.

На Наддніпрянщині у с. Дибинці (тепер село у Богуславському районі Ки­ївської області) миски, тарілки, глечики, тикви оздоблюють характерним рос­линним розписом із додаванням крапок, рисок і «гребінців», а також різнома­нітними зооморфними мотивами.

Виробам опішнянських гончарів була властива своєрідна декоративність. Так, Ф. Червінка крім гравіювання по вологому черепку наліплював рельєф­ні орнаментальні деталі; В. Поросний у плетиво мальованого рослинного орна­менту вводив казкових звірів і птахів, а художник-кераміст Ю. Лебіщак роз­робляв декор на основі мотивів, запозичених із шовкового гаптування.

Поміж подільських гончарів особливої шани заслуговують: А. Гончар з с. Бубнівка, який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного посуду, мальованого технікою ріжкування; П. Лукашенко і П. Самолович з Ба­ру, що оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями; Я. Бацуца із с. Адамівка, який неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками, прославився на міжнародних виставках.

На Гуцульщині провідними осередками гончарства у XIX столітті ста­ли Косів і Пістинь. Славу косівській кераміці принесла самобутня творчість О. Бахметюка. На його мисках, дзбанках, кахлях зображені рільники і па­стухи, солдати і пани, музиканти і шинкарі, мірошники, ткалі й гончарі. Та­ким чином, завдяки майстрам у середині XIX століття виникла й розвинулася школа косівської кераміки. Водночас зародилася пістинська школа гончар­ства (селище поблизу Косова), де здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі та дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщи­ками на спині для кімнатних квітів.

На Закарпатті у другій половині XIX століття поширився підполив’яний розпис. Хустські гончарі А. Лех і його син Й. Лех розписували вироби пензли­ком (характерний квітковий орнамент, нанесений широкими мазками по ро­жевому черепку глечиків, дзбанків, горщиків) на зразок вільного малювання фаянсового посуду. В осередках Гуді, Драгові та Мирчі виробляли сірий посуд з лискучими візерунками. Однак у Драгові найбільшою популярністю кори­стувався неполив’яний посуд, оздоблений білим та коричневим геометричним орнаментом (техніка ріжкуванння).

Гончарі Полісся виготовляли переважно неглазурований «рожевий» і «димчастий» посуд, графічно декорований лощінням.

Декоративний розпис. Деякі регіони України — Київщина, Уманщина, Херсонщина й Одещина — стали визнаними центрами народного розпису. З початку XIX століття на основі настінного розпису почали застосовувати де­коративний розпис, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озбро­єння (давня традиція мистецтва Запорізької Січі).

05.05.2020

Тема. ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений матеріал.
2. Переглянути відео.

       ​3. Виконати практичне завдання. На альбомному аркуші  створити зображення декоративної квітки      (кетяга    калини).

       4.  Фото – виконаного завдання надіслати на e-mail  [email protected]

             до 12.05.2020

• Чи доводилось вам бачити розписи, створені вправними руками майстрів селища Петриківка Дніпропетровської області?
• Петриківський розпис — унікальний вид розпису на дереви­ні чи папері, походить із козацького села Петриківка (Дніпропетровська обл.). Для настінного малювання у Петриківці до кінця XIX століття викори­стовували крейду, сажу, кольорові глини, саморобні рослинні фарби, хоч уже з’явились у вжитку дешеві анілінові барвники. Фарби розводили яєчним жовт­ком, молоком, природним вишневим клеєм. Малюнок наносили за допомогою пензлика з болотного оситняга, а деякі деталі, дрібні елементи композиції ви­мальовували саморобними тоненькими пензликами з котячої шерсті, а грона калини — кінчиком пальця.

Характерним для творчості петриківських народних митців було викори­стання у декоративному оздобленні рослинно-квіткового орнаменту, що від­значався легкістю та виразністю.

На початку XIX століття на основі настінного розпису виник декоративний розпис, який виконували на посуді: вазах, тарілках, глечиках.

З початку XX століття Петриківка стала центром виготовлення «мальовок» — малюнків на тонкому папері дешевими аніліновими фарбами — «ма­зійками». «Мальовки» користувалися попитом і швидко поширилися далеко за межі села. Декоративний розпис народних майстрів здобув загальну назву «петриківського» (від назви села). Зберігаючи традиційні мотиви настінних розписів, петриківський розпис досі вирізняється багатим діапазоном зобра­жень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квітів, залученням до візерунків мотиву ягід (калини, полуниці, ви­нограду) та листя (папороті), а також бутонів. Крім того, для петриківських орнаментів і розписів характерні риси натуралізму.

Починаючи з 1950-х років у Петриківці відбулися певні зміни в настінних розписах: інтер’єри почали прикрашати довгими орнаментованими паперови­ми стрічками, мальованими петриківськими майстринями.

Ці орнаменти складаються з паперових рослинних мотивів, що повторю­ються у ритмічному чергуванні. Розписуючи той чи інший, навіть значний за розмірами, громадський інтер’єр, петриківські майстри переносили, по су­ті, свій хатній зразок у нові для них приміщення, змінюючи лише масштаби відповідно до розмірів.

Ось і ви сьогодні перетворитеся на майстрів петриківського розпису. Спочатку опануйте декілька основних мазків, із яких складається зобра­ження.

. Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно опанувати чотири типи мазків, традиційно названих «гребінець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого нати­сканням пензля, та завершується тонким вусиком, що виконують дотиком кін­чика пензля. Прокладені разом, декілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» — мазок, який наносять починаючи з легкого дотику до силь­ного натискання пензлем. Коли мазки «зернятко» покладені по обидва боки стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колосся — звідси й назва.

«Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, зігнутих півмісяцями та поставлених один навпроти одного, нагадують форму підкови. Заповнивши вільне місце між півмісяцями мазками «зернятко», отримаємо форму, схожу на лісовий горіх.

«Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. Сухий пензель занурюють в одну фарбу (наприклад, зелену), а потім — в іншу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, яка плавно переходить у зелений колір.

12.05.2020

Тема. МИСТЕЦТВО НАВКОЛО НАС

Завдання

1. Опрацювати нижчевикладений матеріал.
2. Створення ескізів до вистави за вашим вибором

(ескізи декорацій, костюмів, запрошень, афіш)

3. Фото – виконаного завдання надіслати на e-mail  [email protected]

 до 19.05.2020

Увесь світ навколо нас створений руками митців — художни­ків та майстрів декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового) мисте­цтва, архітекторів, композиторів та музикантів, поетів та письменників. Не­можливо уявити, як би ми жили без усього цього. Упродовж навчального року ви знайомилися з мистецтвом, яке оточує вас у повсякденному житті. Але ви навряд чи замислювалися над тим, як взаємодіють усі ці види мистецтва між собою. Сьогодні ми про це поговоримо.

Ми мешкаємо у будинках, які для нас розробили та сплану­вали архітектори. Меблі, шпалери, штори та ін. — створені руками дизай­нерів. Багато речей, що нас оточують, з любов’ю зроблені для нас майстрами декоративно-прикладного (декоративно-ужиткового) мистецтва.

А якщо вийти на вулицю... Чи замислювалися ви над тим, що на­віть на вулиці нас оточує творча робота різних митців? Майдани, прикра­шені пам’ятниками, чи парки, сквери зі скульптурами — це спільна робота архітекторів та скульпторів; транспорт на вулицях наших міст та селищ — ро­бота дизайнерів та інженерів; мозаїки, вітражі, розписи на стінах будівель — робота художників. Ми вже говорили і про роботу графіків, які прикрашають наші книги, журнали, газети, працюють над розробкою фірмових стилів для різних компаній та ін.

Завітаймо до театру. Одним із прикладів взаємопроникнення різних видів мистецтв (спільної роботи митців різних видів мистецтв над реалізацією однієї ідеї) є театр. Театр — мистецтво колективне. Чи відомо вам, скільки митців створюють одну виставу? Адже спектакль створюють не тільки актори та ре­жисери!

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Воно містить практично всі інші мистецтва: літературу, музику, хореографію, образотвор­че мистецтво та ін., а також використовує численні досягнення найрізноманіт­ніших наук й галузей техніки. Так, наприклад, наукові розробки психології є основою акторської й режисерської творчості. Вистава — твір, для якого є ха­рактерною художня єдність, гармонія всіх елементів. Її створюють під керів­ництвом режисера й відповідно до драматургічного задуму спільними зусилля­ми акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й решти праців­ників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів та ін.). Музичний супровід до спектаклю пише композитор. Жодна вистава не обходиться без декорацій та костюмів, створених управними руками художників.

До синтетичних видів мистецтва також належать кінематограф і циркове мистецтво.

19.05.2020

ТЕМА. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ.

ВИКОНАННЯ ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ

Завдання

1. Виконати нижчеподані тестові завдання (на аркуші з зошита в клітинку). Самі запитання не переписувати!

Відповіді записувати за зразком:

2. Фото- виконаного завдання надіслати

на e-mail  [email protected]  до 26.05.2020

Тестові завдання

1. Художні матеріали художника-графіка — це:

а) олівець, вугілля, крейда, сангіна, різні сорти чорнил, туш;

б) олівець, вугілля, олійні фарби, крейда, сангіна, туш;

в) олівець, вугілля, сангіна, туш, анілінові барвники, соус.

2.  Малюнок з натури, виконаний переважно поза майстернею з метою збага­чення матеріалу для значнішої роботи або задля практичного вправляння (може бути дуже деталізованим),— це:

а)  картина;              б)  замальовка;              в) пейзаж.

3. Віддзеркалення світла від оточуючих об’єктів на тіньовій частині у вигляді світлової плями з розмитими краями — це:

а)  тінь;                     б)  рефлекс,                   в) напівтінь.

4. Вид мистецтва, який здатний відтворити видиму реальність за допомогою кольору на двовимірній поверхні,— це:

а) живопис,             б)  скульптура;              в)  дизайн.

5. До монументальної скульптури належать:

а) пам’ятники, меморіальна скульптура,

б) пам’ятники, статуетки;

в) пам’ятники, атланти, каріатиди.

6. Види декоративно-прикладного мистецтва — це:

а) вишивка, килимарство, розписи, гончарство, різьблення, кування;

б) вишивка, живопис, гончарство, різьблення;

в) вишивка, килимарство, розписи, кування, рисунок.

7.  Орнамент — це:

а) візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних еле­ментів, стилізованих тваринних чи рослинних мотивів;

б) найпростіший зв’язок кількох ліній, що утворюють елементарну фігуру геометричного чи довільного вигляду;

в) процес узагальнення предмета за формою та кольором на основі дібрання найвиразніших його рис.

8. Чергування будь-яких елементів в певній послідовності — це:

а) ритм;                   б)  асиметрія;                в)   симетрія.

9.  Зображення, що супроводжує текст літературного твору та полегшує для читача візуалізацію змісту,— це:

а) ілюстрація;          б)  шмуцтитул;             в)   заставка.

10. Твори живопису можуть бути:

а) станковими, декоративними, рельєфними та мініатюрними;

б) станковими, монументальними, декоративними та мініатюрними;

в) монументальними, декоративними та мініатюрними.

12. Яйце, декороване традиційними символами, що намальовані за допомогою воску й барвників,— це:

а) писанка;               б)  мальованка;             в) дряпанка.

13.  Процес узагальнення предмета за формою та кольором на основі добирання найвиразніших його рис,— це:

а) моделювання;      б)  стилізація;              в) замальовка.

14.  Петриківський розпис — це:

а) унікальний вид розпису на деревині чи папері, походить із козацького се­ла Петриківка (Дніпропетровська обл.).;

б) декоративний розпис дерев’яного посуду і меблів, виконаний червоним, зеленим і чорним кольорами на золотому фоні;

в) народний промисел художнього розпису металевих таць.

15. Умовне позначення будь-якого предмета, поняття або явища, що викори­стовується для збереження і                  передавання інформації,— це:

а) модуль;                б)   ритм;                       в) символ.

16.  Поширений вид декоративно-ужиткового мистецтва, у якому візерунок або будь-яке інше зображення виконують у ручний чи машинний спосіб на тка­нині,— це:

а) витинанка;            б)   писанкарство;         в) вишивка.